Він знайшов ключ до писемності мая, жодного разу не побувавши в їхніх давніх містах
Сьогодні, 19 листопада, минає 104 роки від дня народження Юрія Кнорозова (1922–1999) — уродженця Південного на Харківщині, який допоміг прочитати тексти, що століттями залишалися загадкою.
Юрій грав на скрипці, писав вірші й захоплювався давніми письменами. Вступив до Харківського університету, але навчання перервала війна. Пережив німецьку окупацію. Згодом саме перебування на окупованій території стало однією з перешкод на його шляху до аспірантури.
Отримавши стипендію, Юрій насамперед купував книжки. А на їжу потім доводилося позичати.
Їздив в експедиції до Середньої Азії, вивчав місцеві вірування та обряди. Та справою життя стала загадка далекої Америки. Поштовхом була праця німецького дослідника Пауля Шелльхаса, який ставив питання: чи можливо взагалі розшифрувати писемність мая?
Юрій прийняв виклик.
Перед ним лежали копії давніх рукописів і записи іспанського єпископа Дієго де Ланди. Того самого, який у XVI столітті наказував спалювати книги мая.
Через століття його записи допомогли прочитати вціліле.
Юрій зіставляв знаки, рахував повторення, перевіряв поєднання. І довів: частина ієрогліфів передає склади. Їх можна поєднувати, відтворюючи звучання слів.
У 1952 році опублікував результати. Йому було лише 29 років.
Та впливовий британський дослідник Ерік Томпсон різко відкидав його висновки. До його думки дослухалися інші науковці. Додалася політична недовіра часів холодної війни. Визнання відкриття розтягнулося на десятиліття.
Проте дослідники поступово підтверджували: метод працює. Завдяки роботі Кнорозова та інших учених за загадковими знаками проступали імена правителів, дати їхнього народження, сходження на престол. Написи розповідали про конкретних людей та події. Давні міста отримували назад свою історію.
У 1955 році Юрій прийшов захищати кандидатську дисертацію. Значення роботи виявилося таким, що йому присудили одразу докторський ступінь.
Було в його житті й кохання. У рік публікації відкриття він одружився з філологинею Валентиною Самковою. Згодом народилася донька Катерина.
Суворий на фотографіях учений водив її до музеїв і зоопарку, допомагав із математикою та фізикою. Сам майстрував книжкові полиці. Любив котів. Сіамську Асю навіть жартома вписав співавторкою наукової праці. Саме з нею на руках його згодом увічнили на пам’ятнику в мексиканській Мериді.
Юрій Валентинович прожив 76 років і встиг здійснити давню мрію. Довгий час його не випускали за кордон. Лише 1990 року він уперше приїхав до Гватемали, згодом — до Мексики.
Побачив давні міста, чиї написи почав розгадувати ще молодим. Між першою публікацією та цією подорожжю минула майже половина його життя.
А переконання, з яким узявся за роботу, залишилося незмінним:
«Те, що створено одним розумом, не може не бути розгадано іншим».
Джерело: Українська перемога
#українці #харківці #постаті #дослідники #вчені #Кнорозов

