22 липня день пам’яті Наталі Ужвій – видатної української актриси театру і кіно (1898-1986), життя якої було пов’язане з Харковом.
22 липня день пам'яті Наталі Ужвій – видатної української актриси театру і кіно (1898-1986), життя якої було пов'язане з Харковом.
"Життя Наталії Ужвій складне й тернисте, сповнене удач і розчарувань, радощів і тривог, шалених успіхів та власних трагедій. Божа милість, мабуть, супроводжувала її з дитинства, проте примхи долі не давали бути щасливою. Підступний час, що його переживала радянська держава, позначився й на її біографії. Споконвічне питання "бути чи не бути?" неодноразово поставало перед нею. Хвилювало, не давало душевного спокою, сну. Проте життєдайна іскра, яку Наталія Михайлівна Ужвій одержала від природи, завжди допомагала знайти правильну відповідь на будь-які питання життя і творчості.", – @Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Народилася вона в Любомлі на Волині. Була найстаршою в багатодітній родині. Закінчила училище залізничників і курси кравчинь. У 1916 р. родина, тікаючи від страхіть Першої світової війни, переїхала до Золотоноші, де Наталя потрапила на виставу аматорського драмгуртка.
У 1922-1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві і виступала на його сцені. У 1926 р. в Харкові Наталія вийшла заміж за поета, лідера українських футуристів Михайля Семенка. В 1927 р. у них народився син Михайло. Але шлюб актриси не склався.
Десять років Наталія Ужвій була примадонною в легендарному театрі "Березіль" під керівництвом видатного українського режисера Леся Курбаса.
В 1936 р. Наталя Ужвій переїхала до Києва і стала актрисою Київського державного академічного українського драматичного театру імені івана Франка, якому віддала 50 років життя. Стільки ж років вона прожила в шлюбі з Євгеном Пономаренком.
Під час Другої світової війни Ужвій зіграла у фільмі "Райдуга" за однойменною повістю Ванди Василевської. Стрічка стала першим радянським фільмом, удостоєним "Оскара", а Ужвій нагородили званням народної артистки.
Багато друзів і рідних актриси були репресовані – хтось розстріляний, хтось відбував покарання у сибірських таборах.
У 1951 р. Наталія Ужвій пережила ще одну страшну трагедію – смерть сина Михайла. Її врятував театр – щоб заглушити біль, вона поринула в роботу. Тяжкі випробування, що випали на долю цієї видатної актриси, не зламали її.
"У 1954-1973 рр. актриса очолювала Українське відділення Театрального товариства. Створеному актрисою Будинку ветеранів сцени Спілки театральних діячів України в Пущі-Водиці присвоєно ім’я Наталії Ужвій. В квітні 1986 р., знаючи про свою невиліковну хворобу, Наталія Михайлівна в останнє вийшла на сцену в ролі Рози Олександрівни у спектаклі О. М. Галіна "Ретро". Померла актриса в Києві 22 липня 1986 р. Похована на Байковому кладовищі.", – @Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва
"Я вся в театрі, коли в мене немає вистави, я одразу никну, в’яну й сама собі стаю непотрібною…", – говорила Наталія Ужвій.
У творчому доробку Наталії Ужвій – понад 200 ролей у театрі і 20 в кіно.
"Життя Наталії Ужвій складне й тернисте, сповнене удач і розчарувань, радощів і тривог, шалених успіхів та власних трагедій. Божа милість, мабуть, супроводжувала її з дитинства, проте примхи долі не давали бути щасливою. Підступний час, що його переживала радянська держава, позначився й на її біографії. Споконвічне питання "бути чи не бути?" неодноразово поставало перед нею. Хвилювало, не давало душевного спокою, сну. Проте життєдайна іскра, яку Наталія Михайлівна Ужвій одержала від природи, завжди допомагала знайти правильну відповідь на будь-які питання життя і творчості.", – @Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Народилася вона в Любомлі на Волині. Була найстаршою в багатодітній родині. Закінчила училище залізничників і курси кравчинь. У 1916 р. родина, тікаючи від страхіть Першої світової війни, переїхала до Золотоноші, де Наталя потрапила на виставу аматорського драмгуртка.
У 1922-1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві і виступала на його сцені. У 1926 р. в Харкові Наталія вийшла заміж за поета, лідера українських футуристів Михайля Семенка. В 1927 р. у них народився син Михайло. Але шлюб актриси не склався.
Десять років Наталія Ужвій була примадонною в легендарному театрі "Березіль" під керівництвом видатного українського режисера Леся Курбаса.
В 1936 р. Наталя Ужвій переїхала до Києва і стала актрисою Київського державного академічного українського драматичного театру імені івана Франка, якому віддала 50 років життя. Стільки ж років вона прожила в шлюбі з Євгеном Пономаренком.
Під час Другої світової війни Ужвій зіграла у фільмі "Райдуга" за однойменною повістю Ванди Василевської. Стрічка стала першим радянським фільмом, удостоєним "Оскара", а Ужвій нагородили званням народної артистки.
Багато друзів і рідних актриси були репресовані – хтось розстріляний, хтось відбував покарання у сибірських таборах.
У 1951 р. Наталія Ужвій пережила ще одну страшну трагедію – смерть сина Михайла. Її врятував театр – щоб заглушити біль, вона поринула в роботу. Тяжкі випробування, що випали на долю цієї видатної актриси, не зламали її.
"У 1954-1973 рр. актриса очолювала Українське відділення Театрального товариства. Створеному актрисою Будинку ветеранів сцени Спілки театральних діячів України в Пущі-Водиці присвоєно ім’я Наталії Ужвій. В квітні 1986 р., знаючи про свою невиліковну хворобу, Наталія Михайлівна в останнє вийшла на сцену в ролі Рози Олександрівни у спектаклі О. М. Галіна "Ретро". Померла актриса в Києві 22 липня 1986 р. Похована на Байковому кладовищі.", – @Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва
"Я вся в театрі, коли в мене немає вистави, я одразу никну, в’яну й сама собі стаю непотрібною…", – говорила Наталія Ужвій.
У творчому доробку Наталії Ужвій – понад 200 ролей у театрі і 20 в кіно.
Модерна Україна