‼150 років тому російський імператор Олександр ІІ у німецькому містечку Емс підписав таємне розпорядження про повну заборону українського письменства – Емський указ.

Його часто згадують як заборону книжок, театру чи пісень українською. Але насправді російська влада боялася значно більшого.

Імперія побачила, що українська мова перестає бути лише мовою побуту та фольклору. Нею починали писати наукові праці, видавати книжки,перекладати світову літературу, формувати модерний культурний простір.

Саме це в росії сприйняли як загрозу державній єдності. В урядових висновках, що стали основою Емського указу, прямо зазначалося, що людей в політичному відношенні ніщо так не об’єднує, як єдність мови і літератури. Тому розвиток української літератури та освіти імперська влада трактувала як небезпеку “відчуження України від росії”.

Російських чиновників лякали не лише українські книжки. Їх лякало саме виникнення українського культурного та інформаційного простору. У документах того часу серед “загроз” згадуються українські переклади, книгарні, народні школи, поширення книжок серед селян, розвиток друкарень і навіть залізничне сполучення, яке дозволяло швидше розповсюджувати українські видання.

Під удар потрапили цілі покоління українських інтелектуалів – від Михайла Драгоманова та Павла Чубинського до Миколи Лисенка, Пантелеймона Куліша, українських науковців, педагогів, видавців і громадських діячів. Фактично імперія намагалася зупинити сам процес формування української модерної нації – через освіту, культуру, науку й мову.

Наслідки цієї політики ми відчуваємо й сьогодні. Багаторічне зросійщення українців, витіснення української мови з освіти, науки, міського середовища, преси, комунікації не минули безслідно. Частина проблем, з якими ми стикаємося зараз у гуманітарній сфері, є прямим наслідком багатовікової імперської політики асиміляції.

Минуло півтора століття, але логіка рашистського режиму майже не змінилася. Українську мову й культурну окремішність росія й досі розглядає як загрозу.

Саме тому захист української мови сьогодні – це питання державності та національної безпеки.

Уповноважений із захисту державної мови