Сьогодні 28 вересня день пам’яті видатного українського письменника, класика сатиричної прози
Хлопець на ім’я Павло Губенко народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва ( нині Охтирський район Сумської області) у багатодітній родині. Батьки хлопця були звичайними селянами і мали аж 13 дітей! Павло вчився на фельдшера, працював ним у армії, а після неї, у 1917 вступив до Київського університету. Утім навчання пізніше залишив – вирішив присвятити себе літературній праці.
Перший свій твір Павло Губенко надрукував в газеті «Народна воля». Він називався «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)». Підписав його Губенко своїм першим псевдонімом – «П. Грунський». У 1921 році Павло став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!». Нащадки Вишні досі не знають, чому видатний автор взяв собі таке друге ім’я.
Губенко був людиною з великої літери. Він завжди підтримував ув’язнених, з якими сидів у підвалах ЧК, згодом у тюрмі НКВС, потім у концтаборі. Коли у 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня міцно дружив, письменник кинувся на допомогу родині поета з Харкова до Києва, хоча це накликало на нього гнів НКВС. Після звільнення Рильського з тюрми Губенко забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.
У 1933 році Остапа Вишню арештували. До цього доклав руку український письменник Олексій Полторацький, який опублікував статтю «Що таке Остап Вишня», де піддав «ідеологічній критиці» творчість письменника. Автор підписав матеріал так: «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні».
Остапа Вишню звинуватили у тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Навіть з цього він міг жартувати, запитував: « А у зґвалтуванні Клари Цеткін чому мене не звинувачуєте?». Відсидів Губенко 10 років, його звільнили у 1943 році. За однією з версій – бо отримали наказ розстріляти Остапа Вишню, а арештанта з таким ім’ям не було.
В найскладніший період життя поряд із Павлом завжди була його друга дружина – Варвара Маслюченко. Їхнє листування могло б увійти в основу справжнього романтичного кінофільму. Коли Варвара жила біля концтабору, писала чоловікові щось на кшталт: «Спасибi, Павлусю, що ти менi сьогоднi вночі наснився». У пари була донька Марійка, а від першого шлюбу у Вишні лишився син Вячеслав. Поки батько був у неволі, він думав, що той просто забув про нього. Але після звільнення Губенко-старший у першу чергу знайшов сина. Коли сім’я зібралася разом після цього страшного десятиліття, вони переїхали до Києва.
Остап Вишня продовжив писати і після визволення, але його сатира стала іншою. Головний герой став більше сумним, аніж різким. Крім цього, Павло Губенко став членом редколегії журналу «Перець». А ще – він виступав зі своїми творами перед публікою. Покликати його на сцену міг будь хто – і працівники заводів, і співробітники ЖЕКів. Він міг розповідати свої історії з абсолютно беземоційним обличчям, але люди все одно падали зі стільців від сміху.
Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року у Києві. Його квартиру, у якій після смерті чоловіка екскурсії проводила сама дружина, поки діти обідали, нащадки були змушені продати. У кожного залишилась невелика згадка про видатного автора: у когось стіл, у когось телевізор. У нас з вами теж залишився його безцінний дар – твори та гумор, з якими не зрівняється ніщо.
Остап Вишня казав: «Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Він мав рацію.
Ігор Царик
#українці #постаті #митці #письменники #діячі #Вишня