ДО 110-ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВИЗНАЧНОГО КОБЗАРЯ АНАТОЛІЯ ПАРФІНЕНКА (1913-1992)

24 квітня виповнюється 110 років від Дня народження визначного харківського і полтавського кобзаря Анатолія Захаровича Парфіненка.

Народився Анатолій Захарович 24 квітня 1913 році у с. Покровському (нині Дніпропетровська область). Батько майбутнього кобзаря був військовим і загинув під час громадянської війни від рук большевиків. Анатолій в ранньому дитинстві втратив зір, через що родичі змушені були віддати хлопця під опіку Катериносласького будинку-інтернату для незрячих. Після закінчення середньої школи при інтернаті хлопець намагається отримати вищу освіту на робітфаці у Полтаві, проте хвороба не дозволяє Анатолію завершити розпочату справу.

Із 1930 року Анатолій зацікавився виконавством на бандурі і попри небезпечний для народного музикування час, активно шукає собі наставників. Першим пан-отцем Анатолія Захаровича став відомий кобзар, лірник і гармоніст Федір Кушнерик з Великої Багачки на Миргородщині. Цікаво, що перша – діатонічна бандура Анатолію Парфіненку була подарована саме Кушнериком. Але після Голодомору, зважаючи на модні тоді культурні запити Анатолій Захарович починає грати на бандурі конструкції Івана Скляра. Кобзарює і виступає у сільських і міських клубах на пару з незрячим кобзарем Андрієм Саранчою (Сараною). Нерідко концертував також із учасниками Шишаківської й Миргородської капел бандуристів.

Під час Другої світової війни кобзарює на Полтавщині, стає керівником одного з церковних хорів Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Після війни переїздить до Харкова, де працює в робітничому цеху УТОС. Кобзарську справу не полишає і часто виступає з харківським бандуристом Григорієм Ільченком.

Після революційних подій кінця 1980-х років активно включився до справи відродження кобзарської традиції на Харківщині. Був учасником багатьох громадських заходів, відновив кобзарювання “поміж люди” на вулицях і площах Харкова. На жаль, раптова смерть перервала кобзарську стежину співця.

Українській громадськості відомий Анатолій Парфиненко як великий подвижник бандурної справи, як невтомний виконавець народних пісень, дум, власних творів, як послідовний провідник кобзарської філософії. Незрячий від народження він все життя намагався бути корисним суспільству. Постійно вчився, вдосконалювався, переймав навички і професійні вміння з самих найрізноманітніших сфер життя. Тому був освіченою, багатогранною, а разом з тим беручкою до роботи, дотепною і цікавою до спілкування людиною.

Як кобзар знав Анатолій Захарович дуже багато – складалося враження, що його репертур не мав меж, бо мало не щодня він його збагачував і розширював. Виконував пісні, балади, думи Парфиненко цікаво і завжди по-різному, в залежності від авдиторії. По-академічному він співав зазвичай для офіційних кіл, а по-народньому – для простих слухачів.

Знав кобзарську традицію, намагався зберігати мандрівний стиль життя – співав не тільки там, де запрошували, а там де й не чекали. Особливо на початку 1990-х Анатолій Парфиненко часто кобзарював на вулицях Харкова і області. Вільно володів лебійською мовою (таємна мова кобзарів), знав багато кобзарських переказів, в т.ч. й сакрального характеру. Харків’яни його знали й як досить поважного прогноста, який до того ж досконало володів методикою пульсової діагностики.
А ще Анатолій Захарович любив життя, людей, і завжди був до них відкритий й готовий прийти на допомогу. Анатолій Парфиненко лишився в пам’яті багатьох сонячною і щирою людиною. Людиною, про яку хочеться згадувати.

Дуже приємно, що нащадки Анатолія Парфиненка – свято бережуть пам’ять про кобзаря і передають її з покоління до покоління.

А для братчиків Харківського Кобзарського Цеху постать Анатолія Парфіненка є не лише знаковою і легендарною. Пам’ять про Анатолія Захаровича незбагненно наснажує сучасних кобзарів, мотивує їх зберігати традицію і відданість народньому звичаю.

Павло Кленеко, Харків

Світлини:

1-2. Анатолій Парфіненко зі своїм інструментом (1989-1900 рр.)
3. Анатолій Парфіненко і полтавський кобзар Андрій Саранча (1939 р.)
4. Анатолій Парфіненко і харківський бандурист Григорій Ільченко (1954 р.)
5. З поводарем Костем Черемським (1989 р.)
6. Анатолій Парфіненко під час акції харківських молодіжних організацій СУМ і “Сокіл” зі збору коштів на Пам’ятний знак репресованим кобзарям і лірникам (Харків, квітень 1990 р. ).
7. Братчики Харківського кобзарського цеху вшановують пам’ять Анатолія Парфіненка і його дружини Марії (Пісочинський цвинтар, 2015 р.).
8. Онук кобзаря – Максим і його дружини Олена з братчиками Харківського кобзарського цеху на могилі кобзаря (Пісочинський цвинтар, 2015 р.).
9. Уривок з біографічного рукопису Анатолія Парфіненка.

#Парфіненко #Анатолій_Парфіненко #кобзарство #Харків #бандура

Анатолій Парфіненко зі своїм інструментом (1989-1900 рр.)

Анатолій Парфіненко зі своїм інструментом (1989-1900 рр.)

Анатолій Парфіненко і полтавський кобзар Андрій Саранча (1939 р.)

Анатолій Парфіненко і харківський бандурист Григорій Ільченко (1954 р.)

З поводарем Костем Черемським (1989 р.)

Анатолій Парфіненко під час акції харківських молодіжних організацій СУМ і “Сокіл” зі збору коштів на Пам’ятний знак репресованим кобзарям і лірникам (Харків, квітень 1990 р. )

Братчики Харківського кобзарського цеху вшановують пам’ять Анатолія Парфіненка і його дружини Марії (Пісочинський цвинтар, 2015 р.)

Онук кобзаря – Максим і його дружини Олена з братчиками Харківського кобзарського цеху на могилі кобзаря (Пісочинський цвинтар, 2015 р.)

Уривок з біографічного рукопису Анатолія Парфіненка