🇺🇦ДЯКУЄМО, ДІДУ, ЗА «ЕНЕЇДУ»! ДЯКУЄМО, КОТЛЯРЕВСЬКОМУ! «Любов к отчизні де героїть,

🇺🇦ДЯКУЄМО, ДІДУ, ЗА «ЕНЕЇДУ»!
ДЯКУЄМО, КОТЛЯРЕВСЬКОМУ! 

«Любов к отчизні де героїть,

🇺🇦ДЯКУЄМО, ДІДУ, ЗА «ЕНЕЇДУ»!
ДЯКУЄМО, КОТЛЯРЕВСЬКОМУ!

«Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильнійша од гармат,
Там жизнь — алтин, а смерть — копійка,
Там лицар — всякий парубійка,
Козак там чортові не брат».

9 вересня народився Іван Петрович Котляревський (1769–1838) — духовний батько української літератури, поет, драматург, громадський діяч, символ відродження нашої мови й культури.
Народжений у Полтаві в козацько-старшинській родині, він змалку отримав гарну освіту: у духовній семінарії опанував кілька іноземних мов, мав шанс продовжити навчання в Петербурзі, проте обрав служіння рідному краю. Працював канцеляристом, учителював у родинах заможних землевласників, а згодом пішов на військову службу. Брав участь у боях під Ізмаїлом і Бендерами у російсько-турецькій війні.
У 1812 році Котляревський формував 5-й Український козацький полк для війни проти Наполеона. Йому обіцяли, що полк стане постійним козацьким військом, та царський уряд свого слова не дотримав.
З 1816 до 1821 року він очолював Полтавський театр, куди приніс нове життя, написавши безсмертні п’єси «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник». Пізніше, працюючи покровителем богоугодних закладів, він залишився зразком кришталевої чесності: там, де панувала корупція, Котляревський зумів заощадити кошти для справжньої допомоги людям.

Попри образи ніжної й сильної жінки, які він створював у своїх творах, сам Котляревський так і не одружився. Існують версії, що він пережив глибоку нещасну любов ще в юності, або ж його серце назавжди залишила Марія Семенівна — гувернантка, яку він кохав, але яка була видана заміж за іншого.
Сучасники згадували його як людину з яскравим почуттям гумору. Він умів розповісти про звичайні речі так, що люди сміялися до сліз, хоча сам при цьому залишався цілком серйозним. Стиль його життя часто порівнюють із Сковородою: обидва уникали надмірних контактів із владою, проте якщо Сковорода був мандрівником, то Котляревський усе життя прожив у рідній Полтаві.
Він входив до Полтавської масонської ложі «Любов до істини», користувався великим авторитетом у місті, допоміг викупити з кріпацтва видатного актора Михайла Щепкіна.

Його «Енеїда» стала першим твором, написаним живою народною українською мовою. Не дивно, що автограф поеми зберігав сам імператор Олександр І, а ще один примірник опинився навіть у бібліотеці Наполеона Бонапарта на острові Святої Єлени.

Останні роки життя Іван Петрович провів у Полтаві. Він відмовився від багатства: роздав майно друзям, звільнив своїх невільників. Помер 10 листопада 1838 року. На могилі Котляревського його друг Павло Стеблін-Каменський встановив пам’ятник, на якому викарбувані безсмертні слова Тараса Шевченка:
«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть».

у 1952 році в Полтаві відкрито літературно-меморіальний музей, а в 1969 році — музей-садибу письменника;
його іменем названо вулиці, парки, навчальні заклади та бібліотеки;
встановлено численні пам’ятники: у Полтаві, Києві, Чернівцях, Римі, Бендерах;
Нацбанк України випустив пам’ятні монети на його честь;
з 1990 року присуджується премія імені Котляревського за досягнення в драматургії та театральному мистецтві;
у Полтаві щороку вручають обласну премію його імені.

Іван Котляревський — це голос нації, це усмішка українського духу, це наш дороговказ у світ літератури, свободи й гідності.

Його слово живе в кожному з нас. І ми пам’ятаємо: поки світить сонце — житиме й безсмертна слава автора «Енеїди».

Ігор Царук
#українці #постаті #Котляревський