22 травня виповнюється 147 років від дня народження Симона Петлюри (1879-1926)- видатного українського громадсько-політичного
22 травня виповнюється 147 років від дня народження Симона Петлюри (1879-1926)- видатного українського громадсько-політичного, військового і державного діяча.
Симон Петлюра народився в Полтаві. Був третій із 12 дітей місцевого візника. Навчався у церковно-парафіяльній школі, потім у Полтавській духовній семінарії. Навчаючись у семінарії, виявив великий інтерес до української літератури й культури, за що й був відрахований. Замість богословських книжок Петлюра надавав перевагу українським, а замість церковних пісноспівів мугикав "Ще не вмерла Україна".
Спочатку Симон подався на Кубань, але був там арештований (за заснування осередка Революційної партії). Після відсидки трьох місяців у в’язниці, восени 1904 прибув до австро-угорського Львова. Працював у місцевих ЗМІ, познайомився з Іваном Франком, Михайлом Грушевським. 1911 року Симон Петлюра переїхав до Москви, брав участь у роботі нелегальних гуртків "Кобзар" і "Громада", співробітничав у журналі "Вільна Україна", був редактором журналу "Украинская жизнь", який виходив у Москві з 1912 року.
З початком Першої світової війни Петлюра вступив на службу до Всеросійського союзу земств. 1915-го мобілізований на військову службу. Після Лютневої революції 1917 року організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні 1917 року на І Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві входив до складу Всеукраїнського військового комітету, а згодом очолив його. Був міністром у військових справах Центральної Ради, у квітні-грудні 1918 року – головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств. За активну участь в Українському національному союзі (УНС) і опозицію до Гетьманщини та німецько-австрійських окупаційних військ був заарештований. У листопаді 1918 року, вийшовши з в’язниці, входив до складу організаторів уряду Директорії, а в лютому 1919 року очолив його. Був також обраний Головним отаманом військ Української Народної Республіки. У боротьбі з радянською владою співробітничав з генералом Денікіним, врангелівцями, польським урядом Пілсудського і країнами Антанти.
Після їх поразки в 1920 році емігрував до Польщі, а в 1924 році – до Парижа. 25 травня 1926 року був убитий Самуїлом Шварцбардом. Існує версія того, що це була спецоперація москви, спрямована на філичне усунення небезпечного для радянського режиму діяча.
Симон Петлюра народився в Полтаві. Був третій із 12 дітей місцевого візника. Навчався у церковно-парафіяльній школі, потім у Полтавській духовній семінарії. Навчаючись у семінарії, виявив великий інтерес до української літератури й культури, за що й був відрахований. Замість богословських книжок Петлюра надавав перевагу українським, а замість церковних пісноспівів мугикав "Ще не вмерла Україна".
Спочатку Симон подався на Кубань, але був там арештований (за заснування осередка Революційної партії). Після відсидки трьох місяців у в’язниці, восени 1904 прибув до австро-угорського Львова. Працював у місцевих ЗМІ, познайомився з Іваном Франком, Михайлом Грушевським. 1911 року Симон Петлюра переїхав до Москви, брав участь у роботі нелегальних гуртків "Кобзар" і "Громада", співробітничав у журналі "Вільна Україна", був редактором журналу "Украинская жизнь", який виходив у Москві з 1912 року.
З початком Першої світової війни Петлюра вступив на службу до Всеросійського союзу земств. 1915-го мобілізований на військову службу. Після Лютневої революції 1917 року організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні 1917 року на І Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві входив до складу Всеукраїнського військового комітету, а згодом очолив його. Був міністром у військових справах Центральної Ради, у квітні-грудні 1918 року – головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств. За активну участь в Українському національному союзі (УНС) і опозицію до Гетьманщини та німецько-австрійських окупаційних військ був заарештований. У листопаді 1918 року, вийшовши з в’язниці, входив до складу організаторів уряду Директорії, а в лютому 1919 року очолив його. Був також обраний Головним отаманом військ Української Народної Республіки. У боротьбі з радянською владою співробітничав з генералом Денікіним, врангелівцями, польським урядом Пілсудського і країнами Антанти.
Після їх поразки в 1920 році емігрував до Польщі, а в 1924 році – до Парижа. 25 травня 1926 року був убитий Самуїлом Шварцбардом. Існує версія того, що це була спецоперація москви, спрямована на філичне усунення небезпечного для радянського режиму діяча.